Форма входа

Статистика посещений сайта
Яндекс.Метрика

Вітаємо Анатолія Качана!

  На початку серпня в Одесі відбувся традиційний книжковий фестиваль 
"Зелена хвиля» та вручененя престижної Корнійчуковської премії.

Серед переможців і наш земляк Анатолій Качан, який взяв участь у конкурсі
під літ. псевдонімом Степан Воронець з поетичною добіркою "Ластівчані ігри".

Як відзначив у передмові до збірки творів лауреатів голова журі Володимир
Рутківський, «У номінації «Поезія для дітей» ніхто не зміг
зрівнятися з живим
класиком дитячої літератури, колишнім одеситом,
а тепер киянином Анатолієм Качаном.

До речі, він єдиний з учасників,
хто – вже вкотре! – присвячує свої поезії Одесі та Причорноморському краю.

Похвальна традиція патріарха поетичного цеху!"
Вітаємо!


Переможці VIIІ міжнародного літературного конкурсу творів для дітей та юнацтва «Корнійчуковська премія» (м. Одеса, 2020)

Поезія для дітей | Автори з України

I премія: Степан Воронець (Анатолій Качан), м. Київ. «Ластівчані ігри»

II премія: Вікторія Царинна, м. Донецьк, «Сборникстихов»

III премія: Юлія Перегуда, м. Київ. «Казка про Кришталевого Оленя».



* * *



Вершина Літа

Влітку кручений панич
Вився по жердині
І в ясну Купальську ніч
Виліз на вершину.

Із жердини видно весь
Луг – аж до причалу:
Там палало до небес
Вогнище КупАла.

Із дівчатами водив
МіСяць хороводи,
І розквітли відвінків
Річки тихі води.

Ну а вранці, як і слід,
Всі птахи і квіти
Привітали Сонця схід
На Вершину Літа.

Тут і кручений панич
Розпустив бутончики –
І заграли навсібіч
Квіти-грамофончики.
Біля них туди-сюди
Сновигають бджоли,
Джміль гуде на всі лади
Тихим басом соло.

Тішать душу і мені
Ці ранкові квіти.
Може, в квітах десь на дні
Сховані магніти?..

Через ту Купальську ніч,
Через квіти-дзвоники
Я, мов кручений панич,
Став сонце-поклон-ником.


…Життя та абетка.

…Життя та абетка

1. Справді…

…Її розповіді, як тихоплинна річка. Вона нікуди не квапиться, але має свій визначений точний керунок та глибинні наповнені течії, що ніколи не припиняють нести свою енергію в берегах щирої, довірливої розмови. Так є. І я так розпочинаю. Кажу про це з неприхованою сентиментальністю, гортаючи книжку: Віра Марущак „Життєва абетка”, Київ, „Український письменник”, 2020р., 217 с. З обкладинкою дуже схожою на ту, таки давню, серію для школярів та юнацтва, що в її канві діти із задоволенням припроваджувались до творчості і Лесі Українки, і Михайла Коцюбинського, і Гната Хоткевича, і Василя Стефаника, і Марка Черемшини, і Ольги Кобилянської… Шевченка, Франка – передусім. І усе це розмаїття імен і національних класичних текстів було у всіх шкільних бібліотеках. Бо з’являлося величезними тиражами.

Чому згадав?.. Бо оформлення та формат видання дуже скидаються на те колишнє: висвічені тональності, простодушна чорно-біла графіка, милі дитячі усміхнені обличчя із зацікавленими очима, шрифти прості, читабельні, з добре продуманою подачею на сторінці: без скупердяйства, але й без зайвини. Та й наклад – 2000. Це вже щось: нині. …Отож, оповідання, новели Віри Марущак дуже природно і, у той же час, особистісно вклалися в певну абетку переживань, і спостережень, і навіть потрясінь; низки знакових подій: зворушливих і негомінких.

З ось такою невигадливою структурою: „Дитинство”, „Школа”, „Юність”, „Голодомор”, „Війна”, „Брати наші менші”, „Замальовки”, „Широкий світ малої батьківщини”. Проанонсовано, що – для юнацтва та молоді. Але ж… У кожному з нас ця молодість залишається назавше.

 

2. Прислýхаймося

Скільки ми перечитали різдвяних оповідок, історій на цю тему, що в них американці – неперевершені. Так-так і ми всі, в тому числі, й дорослі, спраглі тої безпосередності дитячих вражень і щирості переживань. Я, скажімо, завжди у Різдвяно-новорічний період можу полишити найсерйозніші заняття та із задоволенням пів дня дивитися-ненадивитися на нескінченні витівки Санта-Клауса, ельфів, чеберяйчиків і усього цього чарівного та веселого гурту міфічних-неміфічних симпатичних і добрих істот, що приносять стільки безцінного позитиву. „Різдвяна казка” Віри Марущак – не схожа на інші. У ній згаданих персонажів немає.

Втім, є власне різдвяна казка. Своя. Чарівливе тремтіння сакрального простору напередодні Різдва – у Святвечір. Дитяче гамірливе піднесення під час святочних приготувань у селянській хаті. І особливе, що буває лише в дитинстві, відчуття причетності до Великого Дійства, ще не осмисленого вповні, але вже прийнятого серцем.

…Письменниця не стримує своїх симпатичних добрих персонажів у, здавалося б, простих ситуаціях, маленьких епізодах, але з великою любов’ю: до батька, до мами; до хресної матері та її сім’ї. До самотньої баби Мотрі, до якої завітали цих двоє дітей із подарунками. І одразу ж скільки втіхи в хаті. А сусіди: і їм треба заколядувати. Довкола морозняно, дрібно сніжить; і різдвяна велика Душа охоплює всіх своїми ніжними теплими руками. „Перша зірка… зійшла до нас. Розпочинається різдвяне зворушливе дійство”.
Прислухáймося, кажу я вам, воно бринить, як висока музика…. 

 

3. Сумління непроминальне

„Їж, Андрійку, їж. Мені вже все одно, а тобі жити. Копай кульбабу, корінці й квіточки їж, бо цей сухарик останній…” Це – з розділу, що називається в книжці „Голодомор” (оповідання „Сухарик”). І є безперечним викликом читальнику: чи в спромозі він посеред комп’ютерно-незворушного та комерційно-бездушного сьогодення до глибини душі перейнятися великою трагедією українського народу, що одним засягом змела мільйони життів чоловіків та жінок, малих дітей, літніх людей. Порушивши природний процес розвитку не одного наступного покоління.

Текст не нагнітає трагедію якимись новими фактами чи викрутасами несподіваних вражаючих метафор, лише дивлячись просто у вічі, пришерхлими устами та приглушеним голосом благає бути пильними серед столикої пекельної витіюватості нинішніх звироднілих вождів-перевертнів. Прислухатись до серця. Бо справжнє добро бачить лише воно. Найголовнішого очима не побачиш…

Авторка так „виткала” свої новели у цьому пекучому розділі, що в ньому персонажі, в основному простий невибагливий селянський люд, наче самі, без її спонукань, розповідають про себе. „Простягнувши руки, мов сліпець, на припічку лежав батько Луки – Данило. Хлопчик, кістки та шкіра, застиг біля матусі: лежала обличчям униз. Павлові стало млосно від побаченого. Стримуючи сльози розпачу, прожогом кинувся на вулицю”. Пам’ятаючи, постійно, про виняткову делікатність теми, тамуючи біль, авторка обрала спосіб розповідати про ці події так, наче це розкроюється, послідовно та ретельно, задокументована дійсність. Безсумнівна реальність – наша свідомість. Сумління! – Усіх: аж до теперішніх. …І відповідальність навіть за того хлопчика-школярика, який мав макуху за найцінніший скарб. „Від щастя на його губенятах грала щаслива усмішка”.

…Існує два найенергетичніші стимулятори-мотивації: життя, що його хочеться подовжувати щодня, і творчість. І це висновується з цього розділу, назагал. Навіть.

 

4. Територія малого суму

В. Марущак явно не компонує свою книжку з якоюсь штучною зумисністю чи з псевдонаростаючою експресією. Вона – вільна дорогою слова. Лише присувається ближче, аби її краще чули, і довжить свою розповідь мовленнєво-природно; не зупиняючись і не запинаючись. „Ромці сумно” – Каже вона. – „Нікому до нього немає діла”. („Сум”). І це все, що потрібно їй для зачину оповідання. Такого, нібито, простого і, разом з тим, приховано-екзистенційного. „Сумно. Сонце припікає”. – Підліток лише на початку тої довгої дороги, де – і жалі, і печалі, і трагедії…

А сьогодні – йому просто сумно. – Ось так, залюбки. Можливо, навіть – без якихось певних мотивацій, крім дрібних матеріальних вигадок, на зразок новісінького мотоцикла. Але – це так собі… Хлопець прислухається до себе. Він щось чує, що його ще сам і усвідомити не може. „І Ромка заплакав. Він і сам не знав, що це за сльози. Можливо, забив коліно”. Дивно.

…Але усі ми бодай трохи дивакуваті. Турбуватися, видається мені, слід як раз, тим, хто – без дивацтв.
…І бачу як неподалік у скверику на лавці сидить авторка і, спостерігаючи за малими зухвальцями, мило усміхається. Самому картинка сподобалась.

 

5. Дискурс і метафізика

Зовсім непогамовна векторно, але знову ж таки мудро неквапна, письменниця – в новелах „Батько з Португалії” (насичена драматургією цілої трагедії загальнонаціонального масштабу); „Повія” (приватна історія з неприватними колізіями), „Квітка і щит” (виокремлена подія з великої історії: про хлопця-поліціянта, дівчину і маму); „Совість” (просто трагедія); „Ікона” („…залишилась на своєму місці ікона. Хто ж віддає те, що наповнює серця джерельною водою?..).

Про теми цих творів можна сказати, що вигулькнули вони наче самочинно. А розпрацьовувались авторкою, ніби давно очікувані. Багато молодих облич, цікавих характерів, совісливих вчинків, подій, явищ. І усе це в планах і дискурсивно-змістовому, і структурно-композиційному проявляє себе і фрагментарно (новелами, оповіданнями, оповідками, повістю), і, як єдине ціле – книга „Життєва абетка”– сприймається ще однією естетичною спробою гармонізувати світ. Принаймні, у своїй свідомості. Яка, зрештою, є нашою безсумнівною реальністю. Можливо, єдиною.

 

6. Нотатки на берегах

…Письменниця „вивчає” через свою особливу „…Абетку” Світ і світ у ньому, наскільки б це складно не було. Знаходячи форми прості, хоч зовсім не спрощені, спрямовуюче формуючи себе і читача. І це не просто складання якихось магічних пазлів, а виповнення паперових листів конкретним авторським алфавітом, що в ньому – людські пристрасті, трагедії, воскресіння душ…

Сміються дзвінко діти, відчайдушно сигналить міський транспорт, хтось іде з собакою на прогулянку… Літери-букви. Виструнчуються в розкодовані рядки; пропонують свої смисли досконалості. Саме тієї, що розпочинається з простого-найпростішого. І я із справжньою насолодою налаштовую свою „Енігму” та відчитую тексти.

 

7. Кохання і ляльки-мотанки…

…Дуже знаково (і знаки ці – аж культові), що повість Віри Марущак „Пустеля”, присвячена пам’яті матері, розпочинається саме вельми цікавою вільною інтерпретацією силового поля споконвічного українського національного оберегу: ляльок-мотанок (художник І. Черкесова, заслужений діяч мистецтв України). У мене таке враження, що цей артефакт ніколи не загубиться у пластах безжального часу. Він потрібен українцям: нині й поготів. Лялька-мотанка.

І, насправді, мале й велике щастя в повісті, наче надійно захищено цим магічним ляльково-мотанковим впливом. „Лялька” пригорнула до себе персонажів і відводить від них усяку біду. Пашуня та Іван, під благодатним покровом оберегу, переживали, можливо, найщасливіші миттєвості свого життя: перша закоханість і неймовірно високі зорі… Що ще треба для щастя. „Тримайтеся одне одного, з вас гарна пара вийде”, – прорік хтось їм.

…А часи вистоювали за вікном воєнні та голодні. Холодні зимові дні видавалися ще холоднішими. І тремтіла душа… Проте авторка виводить своїх персонажів завжди на позитив, на сонце, на квітень… Хоч і не без складних, тривожних перепетій, життєвих, суспільних конфліктів і проблем. У цій явно романтичній повістевій розповіді вона навіть не пробує романтичним зробити весь світ. Довкола – цих двох, усе залишається, на жаль, зовсім неромантичним. Холод, голод; комуністичний режим перемелює все, як велетенський молох, у своїх безжальних жорнах. І нема на то ради. Процес розпочався і не видно йому кінця-краю. Але двоє продовжували кохати одне одного так, як це стається лише вперше чи востаннє. „Земля пішла з-під ніг”. …І, ви знаєте, крутиться й досі! І ляльки-мотанки – у нашій древній культурі – й надалі. Ось так. 

P.S. Дещо життєписне. Віра Марущак народилася на Миколаївщині, звісно ж – на півдні. Шлях її навчальних здолань проліг через Вище державне училище культури, що в Миколаєві, Київський Національний університет Шевченка, де студіювала журналістику. Згодом, багато працювала у ЗМІ в рідному місті; на викладацькій роботі в Першій українській гімназії ім. М. Аркаса (Миколаївській).

Беручи до уваги, що промоції творчості письменниці досі були дещо регіональними, скажу, що вона прозаїк з вагомим книжковим доробком; окремою сторінкою творчості для дітей; добротною літературною публіцистикою.

Зараз Віра Марущак очолює Миколаївську письменницьку організацію (НСП України). Нагороджена державним ”Орденом України княгині Ольги”. Інші ваговиті нагороди та літературні премії також її не цуралися.

…Нині, як ніколи, письменниці добре пишеться, вдячна читацька авдиторія зростає. У тому числі, і у Львові та Києві. Одне слово „Абетка…” виповнюється новим змістом. І так буде тривати.


Віктор Палинський


Україна, м. Львів, 79066
вул. Антоненка-Давидовича, 3; кв. 26
тел. (032) 222-47-31 (кв.)
тел. моб. 098-132-69-58
Палинський Віктор Іванович
e-mail: Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. Для просмотра адреса в вашем браузере должен быть включен Javascript.

 

Александр Кузьмич Иванов...

Александр Кузьмич Иванов...

Ушёл из жизни замечательный николаевский поэт, прозаик, музыкант, композитор, а ещё ректор и профессор, добрый и отзывчивый человек и главное хороший друг. Невольно замечаю, что как-то часто последнее время друзья уходят. Увы, ничего с этим не поделаешь. Соболезнования родным и близким, его студентам института культуры, и всем кто его знал, читал его стихи и прозу, слушал его музыку. Теперь нам остались его книги, ноты, видео и аудиозаписи и, конечно, его замечательные стихи, рассказы и очерки, опубликованный в нашем журнале:

http://litnik.org/index.php/poeziya/aleksandr-ivanov

http://litnik.org/index.php/poeziya/aleksandr-ivanov-2

http://litnik.org/index.php/proza/aleksandr-ivanov

http://litnik.org/index.php/proza/aleksandr-ivanov-2

http://litnik.org/index.php/proza/aleksandr-ivanov-3

http://litnik.org/index.php/proza/aleksandr-ivanov-4

http://litnik.org/index.php/proza/aleksandr-ivanov-5

А ещё давайте запомним его таким:

Светлая память, дорогой Александр Кузьмич. Скорбим и будем помнить...

Редколлегия

Скрипка Дмитра Кремiня з того берега

Невеличкий затишний кабінет голови Миколаївської обласної організації НСПУ. За столом Дмитро Кремінь, у кріслі, як завжди, немов причаїлася, вірна дружина Ольга. Я навпроти.

Дім над лиманом встає за туманом
Над одчайдушне світання душі.
Там, над лиманом, гучать голоси...
Ти принеси мені, чаєчко, птаху,
Дрібку зорі із Чумацького Шляху,
В краплі води, в краплі роси...

Здавалось, що буквально вчора притишеним, тільки йому притаманним задушевним голосом, Дмитро закінчив читати свою поезію - вірш «Над лиманом». 25 травня - перші роковини, як Поет пішов у вічність...

Ловлю себе на думці: людина із Закарпаття, яке стало для нього колискою, від 1975 року він - на Миколаївщині, куди його, поета і художника, направили “за розподілом” до смт Казанка. Причорномор’я стало для нього близьким, дорогим. Це - безкраї південні степи, річки Південний Буг та Інгул, що взяли у свої ніжні обійми Миколаїв, лимани, Кінбурнська коса, Мигійські пороги, Чорне море. Все дороге і любе поетовому серцю.

Вчителював, працював у районці, викладав у педінституті, вступав до аспірантури Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка, куди його запросив професор із Миколаївщини Степан Крижанівський. Втім, поезія перемогла, тому він став ні на кого не схожим – чуттєвим, глибинним знеосяжним багатством душі і рідкісною силою таланту. Поет-лірик, поет-борець, поет-пророк, поет-патріот. Його творчості давали високу оцінку незабутні Іван Чендей та Петро Скунць, яким свого часу перепало, як і Дмитрові, за критику “соціалістичної дійсності”.

Йому боліло все. Але він не закривався у мушлі – Миколаїв – Закарпаття. Переймався Україною. Саме тому писав вірші найвищої художньої проби. Саме такі, що беруть у полон людські душі, приваблюючи і перекладачів багатьох країн світу. Тому його поезію читають у Канаді, Китаї, Америці, Аргентині, Франції, Бразилії, Великій Британії. Власне, і сам Дмитро перекладав з гpyзинcькoї, осетинської, болгарської, словацької, німецької, pociйcькoї мов.

Двадцять одна збірка – така добротна та ваговита спадщина Дмитра Креміня. Це його внесок у світову скарбницю культури і літератури. Тримаю в руках томик “Вибрані твори” з бібліотеки Шевченківського комітету. Пам’ятаю, яка це була знакова подія для всіх нас. За часів незалежності він став першим поетом - лауреатом найвищої нагороди Миколаївщини, а називав себе останнім лауреатом державної премії в історії України (з 2000 року її статус - “національна”) та, жартуючи, “хроністом ХХІ століття”.

І ще одна книжка, присвячена Дмитру Креміню, - “Небесне і земне” із серії “Обдаровані мудрістю” (2018). На смарагдовій обкладинці - портрет усміхненого поета у вишиванці. Радію, бо Дмитро встиг відредагувати її, до написання якої долучилося понад 50 авторів, і навіть потримати в руках. Тепер це наша пам’ять прокультового поета. Та чи достатньо ми з вами зробили, щоб увічнити людину, яка так багато зробила, у тому числі, для того, щоб Україна стала ближчою світові?

В Миколаївському академічному українському театрі драми та музичної комедії планується вечір пам’яті, а місцева влада планує присвоїти ім’я поета заснованій ним 20 років тому літературній премії для обдарованої молоді “Золота арфа”. Разом із Миколаївським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти планується відкриття пам’ятної дошки Дмитру Креміню на фасаді закладу, який першим розробив план підготовки до 70-річчя від дня народження поета (2023).

На засіданнях правління МОО НСПУ та загальних зборах не раз обговорювали питання про надання імені Дмитра Креміня одному зі скверів міста або вулиці. Та найкраща пропозиція – назвати найголовнішу книгозбірню області іменем знакового поета. А заодно і перейменувати вулицю, на якій розміщена Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека. Вважаємо, що вулиця імені Дмитра Креміня замість Московської назріла давно. Сподіваємося, нас почують.

Цього року заплановано ще кілька книжок, які готує до друку син Дмитра Креміня - Тарас. Йому, науковцеві та політику, пощастило бути упорядником його багатьох видань. Тому зі знанням справи уже верстають “Українську Антлантиду Дмитра Креміня : дискурс творчості”, а закарпатців закликаємо до другого спільного проєкту - книги спогадів. Кому, як не нам, поєднати свої зусилля? Тим паче, 2013 року вже був спецвипуск “Екзилю”, присвячений творчості поета, за що вдячна особисто кожному з авторів.

Закінчую писати. Погляд падає на томики поезії Дмитра Креміня з дарчими надписами. І розумію, що більше ніколи не почую його голосу в затишному письменницькому кабінеті, але, безперечно, його поетичне слово триватиме в українській національній літературі завше…

Хай не плодоносим, та думку високо підносим.
І я не останній у тебе, а все ж упаду...
Та поки ще я не літак, не зоря, не чорнозем –
зі мною дерева, найвищі в земному саду.

Віра Марущак,
голова Миколаївської обласної організації НСПУ.

 

22 апреля родился Владимир Николаевич Христенко- заместитель Главного редактора нашего журнала

22 апреля свой День рождения отмечает заместитель Главного редактора нашего международного интернет- журнала "Николаев литературный" Владимир Николаевич Христенко.

                           Когда б не Христенко Владимир
                           С безмерным рвением к труду,
                           То наш журнал давно бы вымер
                           Еще в тринадцатом году!

                                                       Но Вова с самого начала
                                                       За свой литник стоит стеной
                                                       Он гордость нашего журнала
                                                       И даже мозг его (спинной)…

                                                       И мы с огромною любовью
                                                       Ему сегодня шлём привет.
                                                       И пожелать спешим здоровья
                                                       До ста пятидесяти лет!!!

27 ноября 1926 года родился известный украинский писатель-фантаст Александр (Олесь) Павлович Бердник (1926-2003)

  27 ноября 1926 года (по другим сведениям - 25 декабря 1927 г.) в селе Вавилово (ныне - Снигирёвского района Николаевской области)  родился известный украинский писатель-фантаст, участник правозащитного движения в СССР, один из основателей Украинской Хельсинкской группы Александр (Олесь) Павлович Бердник (1926-2003)

Автор многочисленных книг и популярных произведений научно-фантастического жанра: "Призрак идет по Земле", (1962), "Пути титанов", (1962), "Сердце Вселенной", (1963), "Звездный Корсар", (1991), " Всадник Апокалипсиса", (1991) и др. Произведения О. Бердника переведены на 26 языков мира, в т. ч.: английский, болгарский, венгерский, киргизский, немецкий, польский, русский, словацкий, узбекский, уйгурский, французский, чешский, японский. 

 

23 ноября 1936 года родился известный николаевский поэт Вячеслав Иванович Козлов

 23 ноября 1936 года в городе Снигиревка Николаевской области родился известный николаевский поэт Вячеслав Иванович Козлов (1936-2016) - член Союза журналистов Украины, заместитель председателя Николаевской организации Национального союза журналистов Украины, автор нескольких поэтических сборников. В 1958 году он окончил факультет русского языка и литературы Херсонского педагогического института. Работал учителем русского языка и литературы в средней школе на Николаевщине. Позже перешёл в Снигиревскую районную газету «Соцiалiстичним шляхом», где прошёл путь от литработника до заместителя редактора. Более 15 лет Вячеслав Иванович проработал начальником управления Николаевского облисполкома по делам печати, полиграфии и книжной торговли. Последние годы поэт работал в Николаевской областной газете "Южная правда".

        Страница поэта Вячеслава Козлова на сайте интернет-журнала  "Николаев литературный" ссылка

        Фотоархив поэта Вячеслава Козлова на сайте интернет-журнала  "Николаев литературный" ссылка

 

 

Книги В.И. Козлова

 

22 ноября 1934 года родился известный поэт Анатолий Григорьевич Поперечный

  22 ноября 1934 года в райцентре Новая Одесса Николаевской области родился выдающийся и любимый многими поколениями поэт Анатолий Григорьевич Поперечный (1934-2014). В 1938 году семья Поперечных переехала из Новой Одессы в Николаев. Во время Великой Отечественной войны жил с матерью на Урале. В 1944 году десятилетний Анатолий с матерью вернулись в Николаев, где будущий поэт закончил десять классов. После окончания школы работал на Черноморском судостроительном заводе, сначала подсобным рабочим в «горячем» цехе, был участником заводского литобъединения «Стапель» и заочно учился на филологическом факультете Николаевского педагогического института.

Анатолий Поперечный автор многих замечательных стихотворений и текстов песен таких как"Соловьиная роща", "Малиновый звон", "Малиновка", "Трава у дома", "Аист на крыше", "Домик окнами в сад", "Олеся" и др. Немало стихотворений поэта посвящены его родному краю – Николавщине, где прошли его детские годы и юность. Последние годы жизни поэт жил и работал в Москве, активно участвуя в том числе и в деятельности Николаевского землячества Москвы. Он умер от сердечного приступа вечером 17 мая 2014 года и был похоронен 21 мая 2014 года на Троекуровском кладбище

  Страницы А.Г. Поперечного на сайте интернет-журнала "Николаев литературный" ссылка, ссылка

  Фотоархив А.Г. Поперечного на сайте интернет-журнала "Николаев литературный" ссылка

 

    

Книги  А.Г. Поперечного

 

21 листопада 1949 року народилася вiдома дитяча письменниця Вiра Iванiвна Марущак

 21 листопада 1949 року в смт Арбузинка Миколаївської області народилася вiдома дитяча письменниця Вiра Iванiвна Марущак. Перше оповідання було надруковано в «Ленінському племені», потім – публікація у збірнику «Октябрь». Активно почала писати, працюючи на радіостанції «Чорноморець» (ЧСЗ), на початку 70-х рр. – в заводській газеті «Трибуна рабочего». Оповідання друкувалися в журналах «Горизонт», «Рабоче-крестьянский корреспондент», «Утро», збірках «На стапелях поезії» (1999), «Грани души» (2001). Автор книг оповідань «Вікнами до сонця» (2002), «Батько з Португалії» (2005), «Цезар, Галка і Новий рік» (2008), «Пригоди Нюмочки» (2009).

В. Марущак лауреат обласної премії ім. Миколи Аркаса (2002) в номінації «Народна творчість і художня діяльність». Член Національної спілки письменників України (2007), Національної спілки журналістів України (1981).

    Сторінки В.I. Марущак на сайті інтернет-журналу "Николаев литературный" посилання

    Фотоархів В.I. Марущак на сайті інтернет-журналу "Николаев литературный" посилання

 

   

Книги В.I. Марущак

 

 

Тамара Константиновна Пересунько (1934-2019)

  12 ноября 2019 года на 85-м году жизни после продолжительной болезни перестало биться сердце Тамары Константиновны Пересунько, профессора Николаевского государственного университета имени В.А. Сухомлинского, выдающегося ученого-литературоведа, писательницы, кавалера ордена «Знак почета», отличника образования Украины, отличника народного образования, горожанина года-99 в номинации «Наука и высшая школа».

Об этом в социальной сети «Фейсбук» сообщила Людмила Щетинина.

«Тамара Константиновна родилась 19 августа 1934 года в Николаеве, окончила Николаевский педагогический институт, свою педагогическую деятельность начала в средней школе № 7. С 1965 года Тамара Константиновна – преподаватель университета, 1970 году защитила кандидатскую диссертацию, с 1976 года – профессор кафедры русской литературы. Всю свою жизнь Тамара Константиновна посвятила научной, педагогической и творческой деятельности, она подготовила тысячи учителей-филологов, которые всегда с благоговением относились к своему педагогу.

В сложные 1990-е годы, когда все в нашей жизни стремительно менялось, Тамара Константиновна сумела реформировать курс русской литературы; она посвятила себя возвращению имен писателей, незаслуженно вычеркнутых из нашей культуры. Каждый месяц в отечественных литературных и литературоведческих журналах выходила ее статья, а то и две.

Тамара Константиновна – автор книг: «Гори звезда моя, не падай… Новое о С.А. Есенине», «И божество, и вдохновенье», «Зощенко», «Гоголь», «Мейерхольд», «Пять углов» и нескольких сотен литературоведческих и публицистических статей.

Вклад в нашу культуру ученого, педагога, писательницы Тамары Константиновны Пересунько переоценить трудно. Вечная память замечательному человеку!», - написала она.

Прощание с Тамарой Константиновной состоится 16 ноября (суббота) в 10 утра в ритуальном зале областной больницы по адресу: Киевская, 1.

https://novosti-n.org/news/read/179016.html

13 листопада 1942 року в селі Куцуруб Очаківського району народився відомий український поет Юрій Васильович Зіньковський

  13 листопада 1942 року в селі Куцуруб Очаківського району на Миколаївщині народився відомий український поет Юрій Васильович Зіньковський - автор поетичних збірок «Теорема», «Мій білий світ», «На довгій ниві», «Битва на лимані», «Далеке і близьке» і ін.

 Сторінки Ю.В. Зiньковського на сайті інтернет-журналу "Николаев литературный" посилання, посилиння

  Фотоархів Ю.В. Зiньковського на сайті інтернет-журналу "Николаев литературный" посилання

 

   

Книги Ю.В. Зiньковського

11 листопада 1934 року народився відомий миколаївський поет Іван Олексійович Баклицький

 11 листопада 1934 року народився відомий миколаївський поет Іван Олексійович Баклицький - лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу «Струни душі», володар Гран-прі ІІ обласного пісенно-літературного авторського конкурсу для людей з обмеженими фізичними можливостями «Перлини півдня», голова творчого літературно-мистецького об'єднання «Горицвіт», автор дев'яти поетичних збірок, учасник поетичних антологій «Миколаївський оберіг», «Вітер з лиману», автор поетичних збірок "Окраєць хліба", «Сонети Івана Бакліцького», «Яблунева віть» та iн.

Сторінка I.О. Баклицького на сайті інтернет-журналу "Николаев литературный" посилання

   Фотоархів I.О. Баклицького на сайті інтернет-журналу "Николаев литературный" посилання

 

   

Книги I.О. Баклицького

 

11 ноября 1920 года родился известный николаевский прозаик Михаил Иванович Божаткин

   11 ноября 1920 года в деревне  Дубровка Тверской губернии родился известны николаевский прозаик Михаил Иванович Божаткин (1920-2010) - участник Великой Отечественной войны, автор замечательных книг: "В море" : рассказы (1957) "Морская романтика" (1958), "Перелом" (1958), "Взрыв в бухте Тихой" (19600. "Диана со шрамом" (Маяк), ""Краб" уходит в море" (1967), "Поручение военмора Недоли" (1971), "Последний рейс "Доротеи" (1975), ."Флаг на гафеле" (1977), ."Крепость у моря" (1980), "Дальние берега" (1982), "Кладоискатели" (1983), "Огненная полоса" (1986), "По старым фарватерам" (1995) и др. 

   Страницы М.И. Божаткина на сайте интернет-журнала "Николаев литературный"   ссылка , ссылка

   Фотоархив М.И. Божаткина на сайте интернет-журнала "Николаев литературный"   ссылка

 

   

Книги М.И. Божаткина

7 ноября 1924 года родился известный поэт, прозаик, сценарист Михаил Владимирович Владимов

 7 ноября 1924 года родился известный советский поэт, прозаик, сценарист Михаил Владимирович Владимов - автор книг "Рай в шалаше", "Незамужняя дуга", "Поцелуй в диафрагму", "Как по нотам", "Атака", "Лирика", "Шура Кобер, Витя Хоменко" и др.  Владимовым написаны тексты многих популярных песен: "Старый марш", "Победа живёт" и др. Он также является автором сценариев к некоторым сатирическим мультфильмам. Окончил Литературный институт им. А.М.Горького, член Союза писателей СССР. Первые стихи опубликованы во фронтовой прессе.

С 1945 года писатель жил в городе Николаеве. Работал на областном радио, в газете "Південна правда", "Коммунаровец". Лирические и сатирические стихи печатались в журналах "Октябрь", "Смена", "Советский воин" и др. Руководил областным литературным объединением. Создал поэму о подвиге моряков-десантников К.Ф. Ольшанского (коллективный сборник "На страже", Одесса, 1949)

   Страницы М.В. Владимова на сайте интернет-журнала "Николаев литературный"   ссылка , ссылка

   Фотоархив М.В. Владимова на сайте интернет-журнала "Николаев литературный"   ссылка

 

   

Книги М.В. Владимова

 

Подкатегории