Іван Олексійович Баклицький
Зимовий сонет
Надворі сніг, морозний вітер віє,
Дров накололи – сушаться в печі,
Рожеве сонце світить, та не гріє,
Незатишно і холодно вночі.
Та все ж далеко, на краєчку світа,
Пробудиться і зацвіте роса,
Душа прокинеться і разом передсвітом
Журбу розвіють чисті небеса.
Цей день у шубі, звісно, не медвежій,
Цей день із снігу білого, як дим,
Де сонце розмальовує мережі
І голубів малює голубим.
Стоїть із снігу замок в комиші
І світлі думи в мене на душі…
В степу, де ковила й густий курай,
Де підсихає сіножать під вечір,
Де небо опускається на плечі –
Приходить тиша вільна, наче рай.
Хвилина мовчазна, як запах м'яти,
Як гарно тут гуляється хлоп’ятам,
І ми радієм щирості думок –
Повітря свіжого вдихаючи ковток.
Над Бугом, де зачудовано горить горіх,
І щука плещеться в ріці, немов на гріх,
І очерет, мов решето, побитий градом,
Й червоно в’ються лози винограду,
І бродить берегом старий лелека,
А до зими, як до луни – далеко…
Горить на сонці крапелька дощу,
В повітрі пахне чебрецем і тлінню,
Курячий дощик вже раптово вщух,
Вода тече ще у відкриті сіни.
Тут на столі горить моя свіча,
І душу зігріває, поки світить,
То затухає раптом на очах,
То пломеніє дивно перед світом.
Цей вечір неповторної краси
Торкнувся неба фарбами живими,
У заростях шипшини голоси
Пташок горластих, співи їх неспинні,
І день, як світ, прозорий і строкатий,
Цвіте, мов мак, а чи троянда в хаті.
Книги Iвана Баклицького
Зелена рунь вкриває греблю ставу,
Бурунила вода – скипала синя хвиля,
А в небі пролітали гуси білі,
Крильми торкали стишену заплаву.
Човни гойдались, до верби прикуті,
Як бранці, перевиті ланцюгами,
І кораблі гуділи над морями,
І коропи скидали в каламуті.
А от же квіти тут на підвіконні,
Розквітли, мов ятришники червоні,
І на стіні малюнки від роси,
Художників обвітрених і блудних.
А за вікном ледь чути голоси
Моїх гостей, задумливих і мудрих.
Тріпоче на вітрах осики пізній лист,
І віє від Дніпра волога прохолода,
І хочеться впірнуть в зелені води
Під кроною осики чи під міст.
У травах зайчик, загостривши слух,
Підніме вуха й покладе на спину,
Очицями пряде на сонце безпричинно
Й сховався в дерезі, і вже не видно вух.
Красиві на Вкраїні береги,
І ріки, що течуть через пороги,
Й дівчата чарівні і досить строгі.
То ж будуть добрі, мабуть, матері.
І хмари, що зійшлись на оболоні,
Їм падають дощами у долоні.
Творчий вечір Івана Баклицького "Осінні зорі" до 80-річчя поета в Полігонівській бібліотеці-філії.
Ромашки
Ромашки білі – то кохання знак,
Своїми непростими пелюстками
Вони вам скажуть: так, а чи не так,
Й жіночно-ніжними пребудуть з вами.
Ромашка-чарівниця зніме біль
І знову спів затріпотить в гортані,
І справдяться надії й сподівання,
І спокій запанує звідусіль.
Земля розквітла. В білому сади,
І ми усі зібрались на природу,
За силою й здоров'ям, при нагоді,
В травневі дні, що нам несуть любов
У дні пробудження. У душах навесні
Ми всі засвітимося, добрі і ясні…
Докiя Гуменна
Згадалося село, знівечене добою,
І мови рідної нестерпний біль,
І недруги злітались звідусіль,
Творили беззаконня над тобою.
«Дар Евдотеї» став її судьбою,
Дарунок долі, всього її життя,
Бо не було вже, звісно, вороття
Ні до минулого, ні до забавки злої.
Похмурий Харків виплив із туману,
Дзвенів трамвай по рейках філігранно,
І ранок твій, немов пекуча рана.
Гуляли харків’яни по Сумській,
І все було, як мало все тут бути,
Бо наші долі – вічність не забута.
Дружнє слово Iвану Баклицькому від Валерія Бойченка – миколаївського поета, лауреата літературних премій ім.В.Стуса та П.Тичини, культурологічної премії ім.М.Аркаса.
Полiгонiвська осiнь
Над Полігоном осінь розцвіла
Вогненним першоцвітом майорану.
Ще літо бабине тепліло на вустах,
А вже кружляє листопад з каштанів.
Ще й ти сказала: літо одбуло,
Та не каштани в тому, люба, винні,
Що так раптово в душах одцвіло
Й до ніг гортає листя тополинні.
І все ж прекрасна зрілості пора,
Щось серце серцю промовляє мило.
Десь пісня заблукала у вітрах,
Межи ялин журливо одбриніла.
Над Полігоном осінь, ніби птах –
Крилом торкнувся листу майорану,
Ще літо бабине тепліло на вустах,
А вже кружляє листопад з каштанів.
Покохались вітри з нашим полем вросілим
І сп’яніли вітри від терпких поцілунків,
Та й упали вітри золотим колосінням
На лани, погаптовані піснею лунко.
І срібляться, мов казка, шляхи перемиті,
Що пройшли ми з тобою від самого роду,
І вартують над ними дуби гордовиті,
Мов би доля людська,
Мов би пам’ять народу.
Покриті терном пагорби і схили,
І звіробій запах травневим соком,
І ковила колишеться за током,
Орли летіли вище хмар високих.
Заквітчаний і світлий день в вінку,
Душа відкрита світу і світанню,
Я з неба дістаю зірницю ранню,
Занурюю у зоряну ріку.
І вже розквітли зорі на блакить,
І вже над нами світить сонце ясне,
Ще й зацвіли в коханні вишні рясно, –
Нас неповторна радість веселить.
І наша доля на широких крилах
Пливе у ніч під шовкові вітрила.
Книги I.О. Баклицького
- Іван Баклицький. "В осінь золотисту". Пісні українських композиторів на слова І.Баклицького. Серія "Вокальні твори на слова українських поетів". Нотне видання. м.Миколаїв, 2004, 32 с.
- Іван Баклицький. "Хвилина мовчання". Збірка поезій. м.Миколаїв, "Іліон", 2009, 48 с.
- Іван Баклицький. "Полігонівська осінь". Збірка поезій. м.Миколаїв, "Іліон", 2009, 84 с.
- Іван Баклицький. "Яблунева віть". Збірка поезій". Миколаїв, "Іліон", 2010, 48 с.
- Іван Баклицький. Сонети. Збірка поезій. Миколаїв, "Іліон", 2010, 56 с.
- Іван Баклицький. "Екологія душі". Збірка поезій. Миколаїв, "Іліон", 2011, 52 с.
- Іван Баклицький. "Ранкові роси". Збірка сонетів. Миколаїв, "Іліон", 2011, 48 с.
- Іван Баклицький. "Мелодії забутих сонетів". Сонети. Миколаїв, "Іліон", 2012, 112 с.
- Іван Баклицький. "Засвідчення любов'ю". Поезії. Миколаїв, "Іліон", 2013, 84 с.
- Іван Баклицький. "До крутих берегів". Поезії. м.Миколаїв, "Іліон", тверда палітурка, 100 с.