Анатолiй Леонтiйович Качан
Мобільна розмова
Вчила азбуку Марічка
І в'язала рукавички,
А у неї під ногами
Киця гралася клубками.
Та зненацька до Марічки
Подзвонила Оля Чічка,
І у них за словом слово
Зав'язалася розмова:
– Ал-ло!..
Це вам дзвонять з еН-еЛ-О!..
Що, Марічко, не впізнала?..
Це я так пожартувала...
Так, це Оля... так, зі Львова...
Як там справи?..
– Та чудово...
– А здоров'я?..
– Слава Богу...
– Що нового?..
– Та нічого...
І так далі, і так далі –
Почалися тралі-валі...
А тим часом наша киця
Узяла у лапки спиці
І зв'язала для Марічки
Спершу ліву рукавичку,
Потім праву дов'язала,
А розмова все тривала,
Все тяглася та розмова,
Наче нитка кольорова,
Із якої для Марічки
Киця в'яже рукавички.
Ось помиє посуд киця,
Підмете підлогу з хаті,
А тоді, як учениця,
Буде азбуку вивчати.
Дощова осiнь
Водить осінь хороводи
То із листя, то з дощів.
На прогулянку виходять
Парасолі і плащі.
Там розмову парасолі
Із плащами завели:
«Ах, як довго у неволі,
У темниці ми були.
Та вернулися тумани,
Задощило в небесах,–
І ми знову у пошані,
Знов нас носять на руках».
І прийшли тоді до згоди
Парасолі і плащі,
Що найбільша насолода –
Це коли ідуть дощі.
Щоб читать казки з рядочками
Про пригоди пане Коцького.
* * *
Бджолиний рій
Прибіг на пасіку Сірко,
За ним – захеканий Сашко:
– В саду... я слухав... солов'їв...
Аж раптом... рій... на груші... сів!..
Сірко похвастатись хотів:
«Це я Сашка у сад привів!..»
Він аж на задні лапи став,
Та вийшло, як завжди, – гав-гав!
Андрій Андрійович Пирій,
Або простіше – дід Андрій
У сад поквапився мерщій
І окропив водою рій.
Підставив кошик дід Андрій
І обережно бджіл струсив,
А Паніматку і той рій
У вулик жити запросив.
За все це бджоли у маю
Віддячать медом Пирію.
Ну а Сашка й Сірка ніколи
Не будуть жалити вже бджоли,
Бо це Сірко й Сашко Пирій
Знайшли в саду бджолиний рій.
2
У Сашка така пригода –
Випав зуб, біда та й годі.
Він тепер не дуже ловко
Шепелявить «шкоромовку»:
«Бджоли жалять беж кинджала,
Бо у бджіл жаліжні жала».
– Як же звуть тебе?
– Шашко,
А шобака мій – Шірко.
Морське ім'я
За маяком розхвилювалось,
Заграло море неозоре.
Це з ланцюгів вітри зірвались
І розгойдали Чорне море.
Ідуть і йдуть від небокраю
Високі хвилі-кучугури.
На гриви хвиль буї стрибають,
Немов голодні собацюри.
Біля причалу на припоні
Човни гарцюють, наче коні,
І роблять дивні викрутаси
Важкі шаланди та баркаси.
А вдалині біля причалу
Танцює яхта-балерина,
Яку морським ім'ям назвали,
Як і сестру мою – МАРИНА.
* * *
Пе-ре-віз-ник
Ка-мін-ці-мої-стри-ба-ють,
Ска-чуть-по-во-ді,
З кри-ком-їх-на-здо-га-ня-ють
Чай-ки-мо-ло-ді.
А вода під камінцями
Тихо плюскотить,
Ніби веслами-руками
Човен хлюпотить.
Це дід бабу через море
На базар повіз
Продавати помідори,
Купувати кіз.
Будуть кози біля хати
Пастися гуртом,
Будуть бабу частувати
Теплим молоком,
І тебе, моє серденько,
Почастують теж,
Якщо козам щось смачненьке
З поля принесеш.
Стане баба на порозі,
Вийдуть внуки, дід,
Будуть дякувати козам
За смачний обід.
Ка-мін-ці-мої-стри-ба-ють,
Ска-чуть-по-во-ді,
З кри-ком-їх-на-здо-га-ня-ють
Чай-ки-мо-ло-ді...
* * *
За лиманом море грає,
Хвиля хвилю доганяє,
Наступає їй на п‘яти
І не може наздогнати.
З неба чайки білокрилі
З криком падають на хвилі,
І хапають мов пір‘їнку
На льоту із хвиль рибинку.
Ген у морі яхта біла
Ловить вітер у вітрила
А на кручі біля хати
Дві тополі височенні
Хочуть вітер упіймати
В паруси свої зелені.
А з полів на косогорі,
З володінь перепелиці,
Линуть-котяться до моря
Хвилі ярої пшениці.
Десь отам, на виднокрузі,
Коли дмуть вітри південні,
Зустрічаються як друзі
Хвилі сині і зелені.
Море грає, море грає,
Хвиля хвилю доганяє,
Наступає їй на п‘яти
І не може наздогнати…
Летюча квітка
(Загадка)
На квітку квітка сіла,
Знялась – і полетіла!
Я квітку наздогнала,
Сачком її спіймала,
Як дорогу прикрасу,
До плаття притулила.
А квітка та знялася –
І знову полетіла!
Я квітку наздогнала,
Сачком її спіймала
І знову, як прикрасу,
До плаття притулила.
А квітка та знялася –
І знову полетіла!
Я квітку наздогнала,
Сачком її спіймала...
(Розгадка: Метелик)
* * *
Спати я не хочу
Спати я не хочу,
Що мені робити?
Буду до півночі
Думати про жито:
Буду уявляти,
Як воно хитається,
Як рум’яним сонцем
Колос наливається.
Спати я не хочу,
Знову, як і вчора,
Буду до півночі
Думати про море:
Буду уявляти,
Як воно хвилюється,
Як щасливі чайки
З хвилями цілуються.
Спати я не хочу,
Що мені робити?
Буду до півночі
Думати про жито...
* * *
Майстер Молоток
Цок, цок, цок, цок! –
Цокав майстер Молоток.
Цвяшок цокання злякався
І у дошку заховався:
Став маленьким, наче крапка,
Ледве-ледве видно шляпку.
Та із дошки по-ти-хень-ку
Цвяшок витягли обценьки.
Цок, цок, цок, цок! –
Знов зацокав Молоток.
Цвяшок цокання злякався
І у дошку заховався:
Став маленьким, наче крапка,
Ледве-ледве видно шляпку.
Та із дошки по-ти-хень-ку
Цвяшок витягли обценьки.
Цок, цок, цок, цок! –
Знов зацокав Молоток...
Річка сховалась
Річка сховалась: є і нема –
Замурувала річку зима.
Там, де рибалки кидали сіть,
Можна сьогодні пішки ходить
І розглядати щуки на дні,
Наче крізь чисте скло у вікні.
Там, де латаття влітку цвіло,
В гості побігла стежка в село.
Ріжуть алмазом лід ковзани
Там, де гойдала хвиля човни,
Січень надворі, а для дітей
Тьохкає крига, мов соловей.
* * *
Гостi грудня
Сиджу я біля підвіконня,
Коли дивлюся – у садку
На груші... яблука червоні
Висять на самому вершку.
Та от підкрався кіт-гульвіса,
На грушу глипнув, як сова, –
Червоні яблука знялися
І – полетіли! Ну й дива!
Взяв олівець я із пенала
І записав в календарі:
«Сьогодні вперше прилетіли
До нас у гості снігурі».
Зустрiч
До нас прийшла зима-чаклунка,
Засклила річку, як вікно,
Намалювала візерунки,
Яких не бачив я давно.
А на моєму підвіконні
Вже тиждень, ніби жартома,
Горять жар-квіти у вазоні,
Яких не бачила зима.
Зима зустрілася із літом, –
Оце так диво! Навіть кіт
Весь день мурликав біля квітів
І обережно нюхав цвіт.
* * *
Два плюс два
Мені на долоню
Злетіли з хмаринки
Дві білі сніжинки
І ще дві сніжинки.
А разом виходить
Якась дивина –
А разом виходить
Краплина одна!
Листи із саду
Щодня через леваду,
Через кленовий міст
Шле яблунька із саду
Мені за листом лист.
Сьогодні на світанку
Дізнався я з листів,
Що яблунька-мерзлянка
Боїться холодів.
Із в'язкою соломи
Подався я у сад
І яблуньку знайому
Закутав аж до п'ят –
Щоб у зимову пору
На ніжнім стовбурці
Не обгризали кору
Морози і зайці.
Шле яблунька зимою
Останній лист мені:
"У гості із бджолою
Я жду вас навесні".
* * *
Проростай, зерно
Проростай, зерно,
Із землі.
Вже вернулися
Журавлі.
І над полечком
Синя вись.
Проростай, зерно,
Не барись!
Чистим золотом
Вкрий лани,
Повним колосом
Задзвени.
Проростай, зерно,
Проростай
На високий наш
Урожай.
* * *
70 - рiчний ювiлей поета Анатолiя Качана